Літавиці – духи кохання. Кажуть, що вони  з‘являються падучою зорею, яка перетворюється на золотокосу діву. Зваблюють легінів, але допомагають їм, коли схочуть

Я найбільше любив осінь – вона відповідала моїй спокійній і вдумливій вдачі. Але зима захоплювала мене не менш. Особливо сніговії, коли повітря задихалося білим вітром. Любив також, коли падав лапатий сніг, коли дерева й кущі облипали білими сніжинками, і витворювався казковий дивовижний світ. Тоді ставало легко й чисто на душі. Пополуднями я любив виходити надвір і йти в глибиниу лісу, западаючи місцями по пояс у сніг.

Залазив під гілля дерев, яке вгиналося до землі, немов у білу келію, у якій тиша відправляла величну месу. Сарни загрузали по живіт у снігу, підносили голови й також прислухалися до наспіву тиші. Здавалося, що ввесь світ був білий і чистий. Білизна дерев, землі й почувань наче підносила мене разом із краєвидом угору.

Я занурювався в тишу, наче в молитву, і відчував духовну повноту. Тоді не існували ні минуле, ані майбутнє, а тільки вічна мить.

Богдан Бойчук “Над сакральним озером”

[07/2010]

…життя не має смаку, в чистому вигляді воно – як дистильована вода. Ми самі додаємо у нього солі, перцю чи цукру. Коли життя набуває смаку – серце болить сильніше.

(Ірен Роздобудько «Ґудзик»)

[24.12.2008]

Кажуть: у мене немає часу, коли не хочуть чогось робити й присвячувати цьому час. Люди вділяють комусь час – час, відданий іншій людині, може виявитися найкращим подарунком.

(Дзвінка Матіяш «Реквієм для листопаду»)

[17.01.2009]

Тож навіть не кажи, що природа, мовляв, ніяке не диво, а світ – не казка. Хто цього не збагнув, ризикує не встигнути спізнати казки, як їй настане кінець. І тоді зриватиме із себе шори, протиратиме очі від зачудування, хапаючись за останній шанс віддатися цьому диву, з яким ось-ось доведеться попрощатися і покинути навіки.

…

Ніхто ще ридаючи не прощався з Евклідовою геометрією чи періодичною системою. Ніхто не зронив і сльози від розлуки з Інтернетом чи таблицею множення. Прощаються зі світом, з життям, з казкою. А ще з не багатьма людьми, яких любиш по-справжньому.

(Юстейн Ґордер «Помаранчева дівчинка»)

[01.01.2010]

… мрії про неймовірне мають своє ім‘я. Ми називаємо їх надією.

(Юстейн Ґордер «Помаранчева дівчинка»)

[01.01.2010]

• почніть листок вдячності

• можна і потрібно діяти в житті без дозволу оточуючих. Головне – наважитися змінити те, що вам не подобається. Ви теж маєте правдо на щастя, як і всі інші.

• Що відбудеться, якщо постійно грати роль “хорошого”, “ідеального”, “правильного” і скромного, задовольнятися малим і жити інтересами інших людей, забуваюся про і себе і свої потреби? Не відбудеться абсолютно нічого – це буде сіре безрадісне життя покірної прислуги. Розумніше всього навчитися виживати самостійно, знаходити опору в своїх особистих ресурчах, визначитися зі своїми бажаннями, вимогами і почати діяти.

• визначтеся , хто ВИ (три основні життєві цінності, які стануть провідниками по життю)

• збалансуйте своє життя (хоча б раз в тиждень зустріньтеся  за вечерею з друзями, сім‘єю. Підіть в кіно. Прочитуйте оддну книгу в місяць. Перестаньте перевіряти і-мейл та сидіти в інтернеті перед тим, які ідете спатки ))) )

• Чому й навіщо (пере д тим, як взятися за нову справу, кудись піти, зустрітися з кимсь, поставте собі одне запитання: Чому чи навіщо я це роблю?? Запишіть відповідь в п‘яти реченнях)