Якось я чув історію про одне подружжя, яке розлучалося, — за взаємною згодою, звісно. Вони заходилися наввипередки ділити книжки, і ось виявилося, що одна книжка була однаково жаданою для обох. Що далі вони ділили, то більше виявлялося спільних уподобань, зрештою, зав‘язалася дискусія про окремі видання, і раптом вони збагнули, що надто близькі між собою, аби розлучатися. Вони живуть разом понині, а привід, що ледь не розвів їх, вважають мізерним, незначним епізодом у житті.
(Юстейн Ґордер «Замок в Піренеях»)
[01.08.2010]
Схоже, мене все більше тягне на маленькі оповіді, які зачаровують на сторінках, та які хочеться іноді перечитати… Ба, навіть проказати з пам‘яті…
