з книжок 
Тут цитатам буде затишніше і радісніше) тож тепер вони оселяються тут
Я найбільше любив осінь – вона відповідала моїй спокійній і вдумливій вдачі. Але зима захоплювала мене не менш. Особливо сніговії, коли повітря задихалося білим вітром. Любив також, коли падав лапатий сніг, коли дерева й кущі облипали білими сніжинками, і витворювався казковий дивовижний світ. Тоді ставало легко й чисто на душі. Пополуднями я любив виходити надвір і йти в глибиниу лісу, западаючи місцями по пояс у сніг.
Залазив під гілля дерев, яке вгиналося до землі, немов у білу келію, у якій тиша відправляла величну месу. Сарни загрузали по живіт у снігу, підносили голови й також прислухалися до наспіву тиші. Здавалося, що ввесь світ був білий і чистий. Білизна дерев, землі й почувань наче підносила мене разом із краєвидом угору.
Я занурювався в тишу, наче в молитву, і відчував духовну повноту. Тоді не існували ні минуле, ані майбутнє, а тільки вічна мить.
Богдан Бойчук “Над сакральним озером”
[07/2010]
…життя не має смаку, в чистому вигляді воно – як дистильована вода. Ми самі додаємо у нього солі, перцю чи цукру. Коли життя набуває смаку – серце болить сильніше.
(Ірен Роздобудько «Ґудзик»)
[24.12.2008]
Кажуть: у мене немає часу, коли не хочуть чогось робити й присвячувати цьому час. Люди вділяють комусь час – час, відданий іншій людині, може виявитися найкращим подарунком.
(Дзвінка Матіяш «Реквієм для листопаду»)
[17.01.2009]
Тож навіть не кажи, що природа, мовляв, ніяке не диво, а світ – не казка. Хто цього не збагнув, ризикує не встигнути спізнати казки, як їй настане кінець. І тоді зриватиме із себе шори, протиратиме очі від зачудування, хапаючись за останній шанс віддатися цьому диву, з яким ось-ось доведеться попрощатися і покинути навіки.
…
Ніхто ще ридаючи не прощався з Евклідовою геометрією чи періодичною системою. Ніхто не зронив і сльози від розлуки з Інтернетом чи таблицею множення. Прощаються зі світом, з життям, з казкою. А ще з не багатьма людьми, яких любиш по-справжньому.
(Юстейн Ґордер «Помаранчева дівчинка»)
[01.01.2010]
… мрії про неймовірне мають своє ім‘я. Ми називаємо їх надією.
(Юстейн Ґордер «Помаранчева дівчинка»)
[01.01.2010]
