Велике враження справили “Знаки карпатської магії” Громовиці Бердник. Це те, що просить душа і прагне пам‘ять.

 

 

Залишаю тут це. 

 

  Кладка – міст сіж світами

 

 Річка – Джерело Життя, розділяє два світи

Зелені Свята – навський тиждень, рахманський Великдень                                                                                                                                                                                                                                    Повітрулі – живуть у вітах дерев, запрошують їх, аби вони приносили теплі дощі. Люблять співати і танцювати. Можуть наслати на чоловіка “непрохідну стіну”, а можуть рятувати коханого.  Проту їхнє кохання ніколи не приносить радості.

Оберегом від них є вогонь.                                                             Нявки – живуть в печерах, на деревах та заманюють чоловіків голосом. Приходять до покинутого вогню. Кажуть, що то незаміжні дівчата-духи, котрі пішли марно, без кохання…                                                                              

Літавиці – духи кохання. Кажуть, що вони  з‘являються падучою зорею, яка перетворюється на золотокосу діву. Зваблюють легінів, але допомагають їм, коли схочуть

В четвер, 21.04.2011, забрала мою красуню Specialized Myka HD Disc 2011 додому)

я мріяла про це…аааа!!!! скільки-скільки.. Приємно забирати, вести, їхати, вивчати..  Через місяць укатки – на перше ТО!  

а сьогодні з Юльцьою перший виїзд) в оптику (майже до  рідного дому цього чуда – так і хотілося зайти, сказати, що  з превеличезним задоволенням разом живемо і побажати гарного свята.. )  

потім на озеро… все пахне.. сонце.. вода.. пташки… комашки.. дуууже файно.. а потім через центр додому і допомагати мамусі)

ааа… тільки-но зібралися ми з сестричкою в мою першу подорож – Андрій Михайлович!  клас:) рада бачити))  так все розповідає..) щиро бажаю: хай у Вас все буде дуже гарно!  

 

 

це новий вдих з життя для мене..  розмела місце для нас (мене і роверика) 

 

Люблю! 

 

 

 

Цікаво слухати, цікаві думки, які коротко показую тут:

Чакри – такі собі ґудзики, якими тонке тіло припнене до фізичного.

Муладхара-чакра – у нас Зарод

Свадхістана – Живот

Маніпура – Яро

Анахата – Сердце (середина)

Вішуддха – Горло

Аджна – Чело  (цікаво, що “человік” має мінімум відкриту шосту чакру. На Русі були Жить , в котрих відкриті лише нижні три чакри, тобто вони турбуються за свої фізіологічні потреби, Людь – можуть співчувати, допомагати та Человіки – гармонійні )

Сахасрара – Роднік

 

Новий рік розпочинається на початку весни. Це можна побачити навіть у назві місяців. Природа прокидається, святкує пробудження – новий цикл.

September – сапта на санскриті означає сім

October – окта – “вісім”

November – нава – “дев‘ять”

December – даса – “десять”

Почуто у Василія Тушкіна (ласкаво просимо тут –  http://www.psiholog3000.ru/content/view/1058/135/   чи ж можна знайти ще щось цікаве, якщо  зацікавить)

Отож, з весною повертаюся!

і розпочинаю новий цикл.

Навряд чи це буде якась одна лінія (скоріш штрихована, а в порожнечі буду вклинюватися я )

Ходжу на йогу з січня місяця) ох, як це добре  ;)

А на день народження Люся та Ігор подарували мені трьохтомник по Квітці Життя! (повнющі штани радості!!!!!)

Ось мій зірковий тетраедр вже досихає

Неймовірно щаслива, що наші заняття в однакові дні! Така от дружня компанія ходить і дві години тричі на тиждень (плюс недільні здибанки) ми РАЗОМ… Люблю!

Весна… Небо синє

…люблю бути комусь потрібним,навіть,коли хтось з’їсть твоє печиво,то вже ти комусь потрібен))))

(Н.М.)

[15.07.2010]

Якось я чув історію про одне подружжя, яке розлучалося, — за взаємною згодою, звісно. Вони заходилися наввипередки ділити книжки, і ось виявилося, що одна книжка була однаково жаданою для обох. Що далі вони ділили, то більше виявлялося спільних уподобань, зрештою, зав‘язалася дискусія про окремі видання, і раптом вони збагнули, що надто близькі між собою, аби розлучатися. Вони живуть разом понині, а привід, що ледь не розвів їх, вважають мізерним, незначним епізодом у житті.

(Юстейн Ґордер «Замок в Піренеях»)

[01.08.2010]

Схоже, мене все більше тягне на маленькі оповіді, які зачаровують  на сторінках, та які хочеться іноді перечитати… Ба, навіть проказати з пам‘яті…

Дарина мріє гуляти нічним містом. Містом, якому багато століть, у якому багато старих будинків, вузеньких вуличок і провулків, лунких бруківок і химерних ліхтарів. Містом, якого немає удень, яке тільки в темряві буває таким, яким є насправді. І немає значення, як по ньому йти, куди дивитися. Дарина задирає голову, небо затікає їй за комір, її сліди приклеюються до землі, і завтра голуби видзьобають їх.

(Дзвінка Матіяш «Реквієм для листопаду»)

[17.01.2009]

Час, відведений людині, начебто стає її власністю. Власністю непевною та ефемерною. Хоча люди говорять про те, що розпоряджаються своїм часом, із такою впевненістю, ніби це справді так. Кажуть: мене немає часу, коли не хочуть робити чогось і присвячувати цьому час. Люди вділяють комусь час – час, відданий іншій людині, може виявитися найкращим подарунком. Дарувати свій час – це дарувати себе самого, це найінтимніший подарунок.

Хоча переважно люди не знають, що робити з часом і куди його дівати. Час стікає, час розливається, час втрачається.

(Дзвінка Матіяш «Реквієм для листопаду»)

[17.01.2009]

Вона іноді соромиться відкривати (оголювати) свої думки, майже так само, як соромиться відкривати (оголювати) тіло. Їй бракує відкритості, і вона панічно її боїться. Прагне розуміння, але їй хочеться, щоб це було чисте безпосереднє розуміння – без слів, пояснень і розповідей про себе. Дарині хочеться, аби люди розуміли її, не ставлячи зайвих питань.

(Дзвінка Матіяш «Реквієм для листопаду»)

[17.01.2009]

Історія людської любові має (може) виглядати так. Він і вона познайомилися на автобусній зупинці. Він і вона познайомилися на парі з економіки ( з математичного аналізу, з історії філософії, з молекулярної біології). Він і вона познайомилися на дискотеці. Він і вона познайомилися в метро. На пошті. У черзі до каси в супермаркеті. У поїзді. Ще десь, бо є так багато місць, де можна познайомитися. Він і вона слухали однакову музику, читали однакові книжки, ходили в кіно дивитись улюблені фільми. Жували в Макдональдсі гумові гамбургери, дивувалися зі смаку розчинної кави в пластикових скляночках. Вивчали одне одного напам‘ять, придумували текст про іншого (іншу), і їм здавалося, що вони знають одне одного достатньо для того, щоби писати спільний текст. Коли все стане спільним і час також. Вони люблять одне одного – і пишуть текст про свої тіла, зафіксовуючи його кожним дотиком до шкіри іншого. Вони вивчають одне одного, щоб готувати разом сніданки, народжувати дітей і підтримувати одне одного, коли часу в кожного з них стане катастрофічно мало. Потім вони повільно йтимуть по вулиці, тримаючися за руки, обережно переставляючи ноги, бої хні старі тіла тепер такі крихкі, і хтось скаже: “яка зворушлива пара. Які гарні ці старенькі”. Потім залишиться тільки закрити очі тому, чий кант життя закінчиться раніше. Такою буває людська любов, і вона прекрасна, навіть якщо не наважується цього сказати про себе вголос. Справжня любов – це свобода. Не треба бачити й бути поруч, аби любити.

(Дзвінка Матіяш «Реквієм для листопаду»)

[17.01.2009]

з книжок

Тут цитатам буде затишніше і радісніше) тож тепер вони оселяються тут

Я найбільше любив осінь – вона відповідала моїй спокійній і вдумливій вдачі. Але зима захоплювала мене не менш. Особливо сніговії, коли повітря задихалося білим вітром. Любив також, коли падав лапатий сніг, коли дерева й кущі облипали білими сніжинками, і витворювався казковий дивовижний світ. Тоді ставало легко й чисто на душі. Пополуднями я любив виходити надвір і йти в глибиниу лісу, западаючи місцями по пояс у сніг.

Залазив під гілля дерев, яке вгиналося до землі, немов у білу келію, у якій тиша відправляла величну месу. Сарни загрузали по живіт у снігу, підносили голови й також прислухалися до наспіву тиші. Здавалося, що ввесь світ був білий і чистий. Білизна дерев, землі й почувань наче підносила мене разом із краєвидом угору.

Я занурювався в тишу, наче в молитву, і відчував духовну повноту. Тоді не існували ні минуле, ані майбутнє, а тільки вічна мить.

Богдан Бойчук “Над сакральним озером”

[07/2010]

…життя не має смаку, в чистому вигляді воно – як дистильована вода. Ми самі додаємо у нього солі, перцю чи цукру. Коли життя набуває смаку – серце болить сильніше.

(Ірен Роздобудько «Ґудзик»)

[24.12.2008]

Кажуть: у мене немає часу, коли не хочуть чогось робити й присвячувати цьому час. Люди вділяють комусь час – час, відданий іншій людині, може виявитися найкращим подарунком.

(Дзвінка Матіяш «Реквієм для листопаду»)

[17.01.2009]

Тож навіть не кажи, що природа, мовляв, ніяке не диво, а світ – не казка. Хто цього не збагнув, ризикує не встигнути спізнати казки, як їй настане кінець. І тоді зриватиме із себе шори, протиратиме очі від зачудування, хапаючись за останній шанс віддатися цьому диву, з яким ось-ось доведеться попрощатися і покинути навіки.

…

Ніхто ще ридаючи не прощався з Евклідовою геометрією чи періодичною системою. Ніхто не зронив і сльози від розлуки з Інтернетом чи таблицею множення. Прощаються зі світом, з життям, з казкою. А ще з не багатьма людьми, яких любиш по-справжньому.

(Юстейн Ґордер «Помаранчева дівчинка»)

[01.01.2010]

… мрії про неймовірне мають своє ім‘я. Ми називаємо їх надією.

(Юстейн Ґордер «Помаранчева дівчинка»)

[01.01.2010]

Робота над собою ,   В собі – ось чого мені хочеться дуже-дуже!! І бажаю результатів саме тут!!

Мар‘янці роздрукувала подарунки зі Секретів Всесвіту Ольги Яковлєвої і Олександра Свіяша

Дещо я вже сама зробила)) сподобалося. Бо тоді окреслюються цілі і якесь стремління більш оформлюється ))

дещо хочу залишити тут (зі статЕй О.Яковлєвої):

(життєву мету я розміщу пізніше, ще хочу домалюкати її)) )

• почніть листок вдячності

• можна і потрібно діяти в житті без дозволу оточуючих. Головне – наважитися змінити те, що вам не подобається. Ви теж маєте правдо на щастя, як і всі інші.

• Що відбудеться, якщо постійно грати роль “хорошого”, “ідеального”, “правильного” і скромного, задовольнятися малим і жити інтересами інших людей, забуваюся про і себе і свої потреби? Не відбудеться абсолютно нічого – це буде сіре безрадісне життя покірної прислуги. Розумніше всього навчитися виживати самостійно, знаходити опору в своїх особистих ресурчах, визначитися зі своїми бажаннями, вимогами і почати діяти.

• визначтеся , хто ВИ (три основні життєві цінності, які стануть провідниками по життю)

• збалансуйте своє життя (хоча б раз в тиждень зустріньтеся  за вечерею з друзями, сім‘єю. Підіть в кіно. Прочитуйте оддну книгу в місяць. Перестаньте перевіряти і-мейл та сидіти в інтернеті перед тим, які ідете спатки ))) )

• Чому й навіщо (пере д тим, як взятися за нову справу, кудись піти, зустрітися з кимсь, поставте собі одне запитання: Чому чи навіщо я це роблю?? Запишіть відповідь в п‘яти реченнях)

Це не ключове, а те, що мене десь там зачепило:)))тобто це для мене на даний момент))

Хай буде!

Сьогодні  шукала інформацію про Другу Гармонічну Конвергенцію. Дещо нашукала, роздрукувала. Хочу, щоб мама, бабуся прочитали. Я хочу з ними перейти)) і я хочу перейти. Хочу медитувати. Бажаю результату, бажаю пригадати і возз‘єднатися

Сьогодні я чиала наприкінці главу з Телоса 2. І я зрозуміла, що таке сльози радості!! Це неймовірно світла книга, послання, інформація. Я щаслива.

А дядя Ігор – мій наставник. Я думаю, ми знайомі вже не перше життя )

Це дарує мені тепло і Любов

Це вчорашня Мандала у західному сонці

А це – здоров‘я Юлічки